01 грудня, 2021

Всесвітній День боротьби зі СНІДом

 Щорічно 1 грудня відзначається Всесвітній День боротьби зі СНІДом, який вперше був проголошений ВООЗ у 1988 році, а з 1996 року проводиться ЮНЕЙДС. Цей День встановлений з метою підвищення обізнаності про епідемію СНІДу, викликаної поширенням ВІЛ-інфекції, а також як день пам’яті жертв цього захворювання. Тема Всесвітнього Дня боротьби зі СНІДом у 2020 році: «Міжнародна солідарність, спільна відповідальність».

За даними ВООЗ, станом на кінець 2019 року в світі налічувалося 38 мільйонів людей, що живуть з ВІЛ-інфекцією. У 2019 році  від асоційованих з ВІЛ причин у всьому світі померло 690 000 людей та було зареєстровано 1,7 мільйона нових випадків ВІЛ-інфекції. Понад дві третини від загального числа людей, що живуть з ВІЛ, в світі проживають в Африканському регіоні ВООЗ (25,7 мільйона).  Станом на кінець 2019 року про свій ВІЛ-позитивний статус знали 81% людей, що живуть з ВІЛ67% з них отримували антиретровірусну терапію (АРТ), у 59% з них була досягнута супресія вірусу, що виключає ризик зараження інших людей.

За визначенням ВООЗдо ключових груп населення, які мають підвищений ризик ВІЛ-інфікування у всіх країнах і регіонах відносяться: чоловіки, які мають статеві контакти з чоловіками; споживачі ін’єкційних наркотиків; особи, які перебувають у в’язницях та інших закладах закритого типу; працівники сфери сексуальних послуг та їх клієнти; трансгендери.

    Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) вражає імунну систему і послаблює захист від багатьох інфекцій і деяких типів раку. Вірус руйнує та послаблює функцію імунних клітин CD4, що поступово приводить до імунодефіциту.

    Ознаки та симптоми.  Симптоми ВІЛ варіюються в залежності від стадії інфекції.  З перших місяців люди з ВІЛ, як правило, найбільш заразні. Протягом декількох тижнів після інфікування ніяких симптомів може не з’являтися або може розвиватися грипоподібний стан, який супроводжується лихоманкою, головним болем, висипом або болем у горлі.  По мірі прогресування захворювання у інфікованої людини можуть з’являтися інші ознаки і симптоми, такі як збільшені лімфовузли, втрата ваги, лихоманка, діарея і кашель.

   За відсутності лікування через 10-15 років у інфікованих людей розвивається остання стадія ВІЛ-інфекції – це синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Для СНІДу характерен розвиток деяких видів раку, інфекцій або інших важких клінічних проявів хронічного характеру. СНІД-асоційованими захворюваннями є туберкульоз, криптококовий менінгіт, тяжкі бактеріальні інфекції, онкологічні захворювання, зокрема лімфоми і саркома Капоші.

   Передача інфекції. ВІЛ може передаватися через рідини організму інфікованих людей, такі як кров, сперма, вагінальні виділення та грудне молоко. ВІЛ може передаватися: при незахищеному статевому акті з інфікованою людиною (вагінальному, анальному, дуже рідко оральному); при переливанні зараженої крові; при спільному застосуванні заражених голок, шприців, інших пристосувань для ін’єкцій; використання нестерильних хірургічних інструментів або інших гострих інструментів; від ВІЛ-інфікованої матері до дитини протягом вагітності, під час пологів або під час годування груддю. При звичайних повсякденних контактах, таких як поцілунки, обійми і потиск рук або при спільному користуванні особистими предметами і вживанні продуктів харчування або води передача інфекції не відбувається.

   Важливо відзначити, що ВІЛ-позитивні особи з вірусною супресією, які отримують АРТ, не передають ВІЛ-інфекцію своїм сексуальним партнерам. Таким чином, ранній доступ до АРТ та надання підтримки для проведення цієї терапії мають вирішальне значення не тільки для поліпшення стану здоров’я людей з ВІЛ, але також для попередження передачі ВІЛ-інфекції.

   Фактори ризику. Моделі поведінки і умови, що підвищують ризик зараження людей ВІЛ, включають: незахищений анальний або вагінальний статевий контакт; наявність іншої інфекції, що передається статевим шляхом, такої як сифіліс, герпес, хламідіоз, гонорея та бактеріальний вагіноз; спільне користування зараженими голками, шприцами та іншим  обладнанням при вживанні ін’єкційних наркотиків;  небезпечні ін’єкції, переливання крові, пересадки тканин, медичні процедури з використанням нестерильного інструментарію; випадкові травми від уколу голкою, в тому числі серед працівників охорони здоров’я.

   Діагностика ВІЛ-інфекції грунтується на серологічних тестах, які виявляють наявність або відсутність антитіл до антигенів ВІЛ-1/2 і/або ВІЛ-p24. Антитіла до ВІЛ з’являються у 90-95% інфікованих впродовж 1 місяця після зараження, у 5-9% – через 6 місяців, у 0,5-1% –  в пізніші терміни.

   Лікування. Ліків від ВІЛ-інфекції немає. Однак вірус можна контролювати і запобігати його передачі іншим людям завдяки ефективному лікуванню антиретровірусними препаратами (АРТ).  ВООЗ рекомендує призначати постійну АРТ всім людям, що живуть з ВІЛ, незалежно від числа клітин CD4 або стадії перебігу хвороби; ця рекомендація також стосується вагітних і годуючих груддю.

   Профілактика. Ризик ВІЛ-інфікування можна знизити шляхом обмеження впливу чинників ризику: відмова від прийому ін’єкційних наркотиків, відмова від випадкових статевих контактів, використання механічних засобів контрацепції (презерватив), всі інвазивні маніпуляції (ін’єкції, проколювання вух, пірсингу та ін.) проводити стерильним інструментом; переривання передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитині можна здійснювати за умови, якщо і мати, і дитина отримують антиретровірусну терапію на стадіях, коли може статися інфікування.

Немає коментарів:

Дописати коментар